Антарктичний сніговий крейсер - концептуальний винахід, загублений у льодах

В історії було безліч автомобілів, створених для різних потреб. Щось створювалося для краси в єдиному екземплярі; щось, нехай і експериментальне, конструювалося для здивування людей і подальшого випуску на широкий ринок, а щось розроблялося для спеціальних потреб тієї чи іншої галузі. І ось якраз про один такий приклад ми вам сьогодні і розповімо. Йтиметься про неймовірний автомобіль, який був створений спеціально для руху в суворих умовах Антарктиди.

Отже, давайте знайомитися. "Антарктичний сніговий крейсер" - це неймовірний транспортний засіб, спроектований американським інженером Томасом Поултером. Призначений цей автомобіль був для полегшення перевезень в Антарктиді під час експедиції Антарктичної служби США, що була запланована на період з 1939-го до 1941-го року. Роботи над цим автомобілем розпочалися 8 серпня 1939-го року і тривали 11 тижнів. 24 жовтня 1939-го року автомобіль уперше було запущено, і він пройшов свій тестовий шлях довжиною 1640 км. Уже 15 листопада автомобіль був відправлений в Антарктиду для виконання свого завдання.

Але що ж такого особливого в цьому диві техніки? Цей арктичний крейсер мав довжину 17 метрів, ширину 6 метрів і висоту 3.7 або 4.9 метри залежно від того, чи висунуті колеса, чи втягнуті. Цей транспортний засіб мав величезний запас палива - 9500 літрів, які зберігалися під підлогою. А ще 3800 літрів зберігалися на даху і могли використовуватися літаком. До слова, так, крейсер мав можливість нести на собі біплан, який міг сідати і злітати на льоду. Паливо, призначене для літака, за бажання можна було пустити на потреби самого транспортного засобу. Колеса прибиралися в кожухи, де нагрівалися вихлопними газами двигуна. Це було зроблено для запобігання низькотемпературному розтріскуванню суміші з додаванням великої кількості натурального каучуку. До слова, покришки для цього дивовижного транспортного засобу створила відома на весь світ американська компанія Goodyear. Охолоджувальна рідина двигуна циркулювала по всій кабіні для обігріву. Система опалення працювала дуже ефективно, і екіпаж повідомив, що під час сну їм потрібні були тільки легкі ковдри. Але для чого все це? Відповідь проста: для довгих вилазок у суворі арктичні снігові пустки. На борту цього крейсера поміщалися всього п'ятеро людей, зате на ньому вони могли пробути цілий рік, адже саме на такий термін була розрахована самодостатність цього транспортного засобу.

Однак, якщо на папері це диво техніки виглядало мало не геніальним, то на практиці впевненість в успіху проєкту одразу скотилася до нуля. На початку січня 1940-го року Антарктичний сніговий крейсер нарешті вперше спустився з палуби корабля, який його привіз. Екіпаж був неймовірно радий, коли інженер Поултер вивів машину з рампи, але оплески вщухли, коли машина не змогла рухатися по снігу і льоду. Гладкі шини без протектора спочатку були розроблені для великого болотохода; вони вільно оберталися і майже не рухалися вперед, занурюючись у сніг майже на метр у глибину. Екіпаж прикріпив дві запаски до передніх коліс машини і встановив ланцюги на задні колеса, але подолати брак тяги не зміг. Колеса так само пробуксовували. Пізніше було виявлено, що шини забезпечують більше зчеплення з дорогою під час руху заднім ходом. За два тижні такого руху крейсер зміг подолати лише 148 км, хоча спочатку планувалося, що він об'їде всю Антарктиду не тільки по периметру, а й хрест-навхрест. Загалом він мав проїхати 8000 кілометрів. Не проїхавши і двох сотень кілометрів, автомобіль був зупинений. 24 січня 1940-го року Томас Поултер був змушений повернутися до США, а от решта дослідників залишилися жити в ньому як науковий персонал полярної станції. Однак уже за кілька місяців і вони були змушені покинути крейсер через те, що фінансування проєкту було припинено. У плани з дослідження Антарктиди втрутилася Друга світова війна.

У 1946-му році, під час чергової американської експедиції з дослідження засніжених пусток, Антарктичний сніговий крейсер був виявлений. Зі здивуванням команда зазначила, що автомобіль цілком собі робочий і для його руху потрібно лише підкачати шини і провести дрібне технічне обслуговування. Однак вони не стали нічого з ним робити. Наступного разу крейсер знайшли 1958-го під семиметровою товщиною снігу. Видавала його висока бамбукова жердина, яка виднілася над сніговою гладдю. За допомогою бульдозера черговій дослідницькій групі вдалося викопати автомобіль. Однак забирати його ніхто не став. І ось відтоді всюдихід ніхто не бачив. За однією версією, його занесло снігом остаточно. За іншою, він опинився на одному з величезних айсбергів, які відколюються від крижаного шельфу Антарктиди, а потім затонув в океані.

Цей автомобіль мав стати проривом у галузі дослідження Антарктиди. Однак спішне конструювання призвело до недоопрацювань у деталях, внаслідок чого толку в суворих снігових умовах від нього виявилося нуль. А потім втрутилася війна і про розвиток та доопрацювання проєкту всі забули. Як, зрештою, і про сам крейсер, який, можливо, досі стоїть у кризі й чекає, поки його витягнуть. Якщо вже не для їзди, то принаймні для виставки в музеї.